Індекс рубрикатора НБУВ: Р281.7/9 + Р28я27

Рубрики:

Окремі групи лікарських речовин, засобів і препаратів

Шифр НБУВ: Ж68462 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розроблено імунодіагностичний алгоритм стану піднебінних мигдаликів і системи імунітету у хворих на хронічний тонзиліт. На підставі вивчення показників місцевого та системного імунітету, факторів неспецифічної резистентності за різних форм даного захворювання визначено імунодіагностичну значимість тестів, що найбільш точно та повно відображають стан імунітету та факторів імунопатологічної спрямованості у разі хронічного тонзиліту. За наявності супутніх захворювань (запально-алергічні різної локалізації) у хворих на хронічний тонзиліт найбільш характерними є рівень антистрептолізину-О та наявність антитіл до лімфоцитів мигдаликів. Встановлено, що найбільш ефективними для стимуляції піднебінних мигдаликів є комбінований вплив ПЕМП і полімікробний лізат IRS-19. Стимуляція мигдаликів хворих на хронічний декомпенсований тонзиліт призводить до активізації клітин мигдаликів у 69,5 % спостережень. Доведено, що у 30 % хворих декомпенсованою формою хронічного тонзиліту під час проведення стимулювальних впливів на мигдалики відбувається відновлення основних показників системного імунітету до рівня, що визначався в осіб у контрольній групі. Проведено широкоплановий аналіз скарг та об'єктивних клінічних ознак хронічного тонзиліту на сучасному етапі. Проаналізовано кореляційні взаємини наявності чи недостатності тканини мигдаликів у хворих на запально-алергічні та онкологічні захворювання різної локалізації. Створено клініко-імунологічні засади для розробки класифікації хронічних запальних процесів у мигдаликах на імуно-функціональній основі. Розроблений комплекс клініко-імунологічних підходів здатний істотно підвищити ефективність

Проведено імунодіагностику функціонального стану піднебінних мигдаликів у хворих на хронічний тонзиліт з метою вибору стратегії лікування. Основним був тест на збільшення рівня секреторного IgA у слині хворих після стимуляції перемінним електромагнітним полем у поєднанні з застосуванням полімікробного лізату (ІК.819). Близько 60 % хворих на декомпенсовану форму хронічного тонзиліту здатні позитивно реагувати на стимуляцію та демонструвати у подальшому більш стійкий ефект від консервативного лікування.

Досліджено вміст імуноглобулінпродукуючих лімфоцитів у мигдаликах хворих на хронічний декомпенсований тонзиліт та рівень імуноглобулінів класів M, G, A у лізатах клітин мигдаликів під час локальної неспецифічної (магнітне поле низької частоти) та специфічної (IRS-19) стимуляції та без неї. Встановлено: у значної частини хворих даної категорії посилюється антитілосинтез у мигдаликах, особливо виражений у процесі сумісної локальної стимуляції, що розглянуто як наявність вираженого "залишкового імунофункціонального резерву" в мигдаликах за декомпенсованої форми хронічного тонзиліту та може слугувати діагностичним тестом для визначення стратегії лікування.

Наведено результати бактеріологічного вивчення слизової оболонки фарингеальної зони у дітей, хворих на інфекційний мононуклеоз. Проаналізовано видовий склад мікробіоценозів, вивчено чутливість виділенних штамів мікроорганізмів до протимікробних препаратів.

Приведены результаты бактериологического исследования слизистой оболочки фарингеальной зоны у детей, больных инфекционным мононуклеозом. Проанализирован видовой состав микробиоценозов, изучена чувствительность выделенных штаммов микроорганизмов к противомикробным препаратам.

Зазначено, що у 24-х хворих у гострому періоді черепно-мозкової травми з пошкодженням стінок лобних пазух, у 7-ми з яких була назальна лікворея, проведено хірургічне лікування за запропонованим автором методом. Дослідження встановило, що застосуванням цієї методики хірургічного втручання з одномоментною реконструкцією стінок лобних пазух досягається стійка ремісія та зменшується кількість ліжко-днів, прискорюється одужання пацієнтів.

Отмечено, что у 24-х больных в остром периоде черепно-мозговой травмы с повреждением стенок лобных пазух, у 7-ми из которых была назальная ликворея, проведено хирургическое лечение по предложенному автором методу. Исследование установило, что при применение данной методики хирургического вмешательства с одномоментной реконструкцией стенок лобных пазух достигается стойкая ремиссия и уменьшается количество койко-дней, ускоряется выздоровление пациентов.

В даному спостереженні у пацієнта мала місце неверифікована, величезних розмірів остеома в лівій лобній пазусі з деструкцією її передньої стінки і грубою деформацією лицевого скелету у вигляді масивного виросту над лівою надбрівною дугою. Після проведення передопераціонної підготовки було проведено операція під загальним знеболенням: лівобічна фронтотомія з видаленням остеом лівої лобної пазухи і облітерацією пазухи аутотрансплантатом + біокомпозит «Синтекість». Під час операції визначено витончення передньої стінки лівої лобної пазухи. Спроба видалити остеому, яка вільно лежала в пазусі і покривалася спереду тонкою кістковою пластинкою, за допомогою підвивихування виявилася невдалою. Довелося розширити операційний отвір до необхідних розмірів, щоб видалення остеоми стало можливим. У пазусі виявлено три новоутворення, щільно прилягаючих один до одного. Використання комбінованого методу із застосуванням біокомпозиту «Синтекість» та аутокістки для облітерації лобних пазух дає можливість досягти кращого лікувального і косметичного ефекту.

В данном наблюдении у пациента имеет место неверифицированная, огромных размеров остеома в левой лобной пазухе с деструкцией ее передней стенки и грубой деформацией лицевого скелета в виде массивного выроста над левой надбровной дугой. После проведения предоперационной подготовки была проведена операция под общим обезболиванием: левосторонняя фронтотомия с удалением остеом левой лобной пазухи и облитерацией пазухи аутотрансплантатом + биокомпозит «Синтекость». Во время операции установлено истончение передней стенки левой лобной пазухи. Попытка удалить остеому, свободно лежала на руках и покрывалась спереди тонкой костной пластинкой, с помощью подвывиха оказалась неудачной. Пришлось расширить операционное отверстие до необходимых размеров, чтобы удаление остеомы стало возможным. В пазухе обнаружены три новообразования, плотно прилегающих друг к другу. Использование комбинированного метода с применением биокомпозита «Синтекость» и аутокости для облитерации лобных пазух позволяет достичь лучшего лечебного и косметического эффекта.

Розглянуто основні причини розвитку гіпертрофії глоткового мигдаліка та хронічного аденоїдіту у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Серед яких саме: рецидивуючі вірусні та бактеріальні інфекції, алергічні захворювання, супутня патологія імунної системи, нервової та ендокринної систем, порушення обміну речовин, шкідливий вплив факторів навколишнього середовища та кліматичних умов. Також розглянуто найбільш перспективні напрями в терапії даної патології, серед яких - використання гомеопатичних препаратів, перевага яких полягає в нормалізації нейроендокринних порушень та імунологічного дисбалансу на рівні всього організму, безпечність використання.

Рассмотрены основные причины развития гипертрофии глоточной мигдалины и хронического аденоидита у детей дошкольного и младшего школьного возраста. Среди которых именно: рецидивирующие вирусные и бактериальные инфекции, аллергические заболевания, сопутствующая патология иммунной системы, нервной и эндокринной систем, нарушения обмена веществ, вредное воздействие факторов окружающей среды и климатических условий. Также рассмотрены наиболее перспективные направления в терапии данной патологии, среди которых - использование гомеопатических препаратов, преимущество которых заключается в нормализации нейроэндокринных нарушений и иммунологического дисбаланса на уровне всего организма, безопасность использования.

Розглянуто хвороби ЛОР-органів у дітей, хворих на цукровий діабет 1-го типу. Зазначено, що серед захворюваності верхніх дихальних шляхів у цього контингенту хворих дітей понад 70 % припадає на патологію лімфоаденоїдного глоткового кільця. Актуальність проблеми хронічного тонзиліту обумовлена не тільки високою поширеністю, але й здатністю провокувати асоційовану патологію інших органів і систем організму. Звернено особливу увагу на підвишення якості ранньої діагностики шляхом клініко-лабораторних досліджень і розробки ефективних методів консервативного та хірургічного лікування, спрямованого на зменшення поліпрагмазії та зберігання лімфаденоїдного апарату глотки. Зауважено, що основою монографії є багаторічний досвід наукової розробки авторів з цієї проблеми, а також систематизовані дані літератури.